Поговоримо!

Останні фото

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[Виставки]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Невиплакані сльози України
Переглядів: 1353 | Автор: Гість | Дата: 28.09.2020

1 вед. Літа 1933 від Різдва Христового був на Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і ще не народжених у лонах матерів.
Продовжує звучати траурна мелодія. Виходять ведучі.

2 вед. Пам’ять – то нескінченна книга у якій записано все: і життя людини і життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним. Особливо вражаючі сторінки де смертельним шрифтом викарбовано слова: голод, голодомор. Ніби за безжальним розрахунком сатани було підрізане коріння українського народу, розчавлена і отруєна віками усталена і вироблена мораль.

1 вед. Трагічна пам’ять про голодомор – то як чорний, незглибимий колодязь, у який можливо, і не хотілося б заглядати, бо ж побачимо себе далеко не такими, якими б хотіли бачити. Але мусимо подивитися в цей колодязь чесно, нічого не приховувати аби очистити власні душі від скверни, самовисповідатись і покаятись, аби не повторилося найстрашніше за всю історію України. Штучне, насильницьке винищення людей.

2 вед. 1933 рік. Найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з най родючіших і най благородніших країн. Тривалий час 1933 рік називали одним з найсприятливіших в радянській історії. А навесні цього ж року в Україні помирало 25000 людей щодня, 1000 – щогодини, 17 – щохвилини.

1 вед. Всього жертвами голоду за неповними даними стало від 7 до 10 млн. чоловік, з них – 3 млн. діти. Як сталося, що без стихій, без засухи, без іноземного нашестя все те могло сподіятися на нашій хліборобній Україні, яка ще недавно була житницею Європи ?

Читець читає вірш Д. Головко " В той рік заніміли зозулі”

2 вед. Розміри катастрофи впродовж десятиріч уперто замовчувались. Робилося все, щоб приховати правду , щоб світова громадськість не дізналася про справжні масштаби трагедії, і намуштрована пропаганда діяла небезуспішно: багато людей на Заході так і не могли збагнути, що воно там сталося, на тій екзотичній Україні ?

1 вед. Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод, а штучно зорганізований, свідомо спрямований на вигублення українського народу-- голодомор. Це була людом орська війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного і цілком безневинного.

2 вед. То був масовий сталінський геноцид, свідомо спрямований на вигублення українського народу – народу такого ненависного диктатурі, якій всюди вчувався прихований опір. Вирішено було голодом виморити його , винищити розбратом, ворожнечею, розрушувати людську спільність фізично й духовно.

1 вед. Вимирали ж цілі села не будь-як, а за стратегічним диявольським розрахунком, адже треба було підірвати саме коріння нації, зруйнувати основи усталеної віками народної моралі, витруїти в душах людяність, натомість насаджуючи всюди режим терору, сіючи страх, підозри, розпалюючи ненависть і жорстокість таку, що й досі суспільству дається взнаки.

Читець читає вірш Д. Білоус "Ти кажеш не було голодомору”

2 вед. Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові і не впізнавало землю, чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

1вед. Танули на обширах України важкі сніги 1933 року, являючи світові трупний сморід співзвучний хіба що з картинами страшного суду. Чи була того року весна ? Чи прилетіли до знайомих осель довірливі лелеки ? Чи співали травневими ночами у вербах солов’ї ? Ніхто того не пам’ятає сьогодні. Пам’ятають інше...

2вед. На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад – вперед, назад-вперед, скільки сидить стільки і гойдається. Безконечна одна пісня напівголоса: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти...

Читець читає вірш М. Замига " Вічний монолог”

1вед. Наприкінці зими 1933 року голод на Україні набув велетенських розмірів. Люди в се¬лах їли мишей, щурів і горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали. Дороги, що вели до міст, були блоковані, проте тисячі селян усе ж пробиралися туди, та, не знаходячи поря¬тунку, вмирали прямо на вулицях.

2вед. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, на вулицях. До¬ведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, вби¬вали і їли один одного, викопували мертвих і та¬кож їли.
Так на Україні було зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами.
Важко в це повірити і уявити, але коли людина довго голодує, вона ніби втрачає розум, стає звіром...

Читець читає вірш_____________________________________________

1вед. Чорним смерчем пройшов голод і по нашій Черн1г1вській області. В книзі, яку підготували працівники нашої центральної бібліотеки "Спогади, довжиною у вічність” відображено події, що відбува¬лися в той час на Срібнянщині. Ця книга не призначена для одноразового прочитання. Осягти в послідовному викладі, читаючи сторінку за сторінкою чорну хроніку голодомору це не просто для нервів. Нелегко читати, але треба. Без повної правди про минуле, якою страшною вона не була б, неможливий процес оновлення або очищення. Зі сторінок цієї книги до вас промовляють діти голоду, сироти 33-го.
2 вед. Люди були обшарпані, знеможені, з опухлими ногами і божевільним блиском в очах. На вулиці можна було спостерігати картину, коли прямо на дорозі лежали трупи тих, хто не дійшов до церкви. Ці трупи могли лежати на дорозі не один день, поки хтось не повантажить їх на підводу і не відвезе на кладовище й не скидає в загальну величезну яму. Багатьох з них не знали навіть як і звати. Люди пишуть вперше в житті. Навіть не здогадуючись, що пишуть іс¬торію. Свою і свого народу.

Послухайте спогад, який розміщений в цій книзі.

1вед. Відлітали у вирій журавлі? Відлітали щоб більше не повернутися ? Безмірна туга і печаль розносились по світу від того журавлиного плачу ? І ось уже 75 років, цьому, здається безкінечному, вічному пташиному лету, а серце зранене щемить, тужить. Котиться пекуча сльоза скорботи у роз’ятрене тіло матері - України.

2 вед. А люди в сумі, а люди кличуть,
Підбитим птахом до нас кигичуть
На чорних плитах у сльозах квіти
Ще досі чути, як плачуть діти.
Як стогне батько, як скиглить мати ?
Таке не можна нам забувати.
1 вед. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку; заподіяного епопеєю насильницької ко¬лективізації і голоду. Тільки виповівши минулі страждання, викричав як давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ.
.
2 вед. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, хто народився після тих стравних років, кого вона зачепила своїм чорним крилом. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією наді¬єю. Адже й нині живе у пам’яті народу прокляття тим, хто збитку¬вався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю. Як ніде, може, стогне земля українська від кісток, похованих без трун у спільних могилах.

І вед. Страхітливий злочин ніколи і нічим не стерти з людської пам’яті. У ці дні, коли по всій Україні відбуваються заходи-реквієми, відчинимо свої душі і серця для пам’яті про ті страшні роки, зробімо все для того, щоб ніколи, за будь-яких обставин подібна трагедія більше не спіткала Україну. Піднесімо ж слова своєї молитви богові за упокій душ замордованих голодомором мільйонів українців.
Запалюються свічки.

2 вед. У запізнілій жалобі схилімо голови в каятті перед світлою пам’яттю тих, хто загинув. Вони згасли, як зорі. Нехай кожен із нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас.

1 вед. Збережемо пам’ять про тих, хто не дожив, пам’ять про тих, хто не долюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Пом’янімо їх і знайдімо в собі силу і відвагу пройти за ними дорогою їхньої хресної путі. Не їм це потрібно, а нам. Все що могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга. Пом’янемо ж їх хвилиною мовчання.

2 вед. Наша пам’ять не вмерла, жива
Все згадали, хоч пройшло стільки років
Хай стоїть на могилі цій хрест
А на душах, хай крига скресає
Хоч один на сто верст.
Хай на ньому свіча не згасає.

1 вед. Давайте закінчимо наш вечір словами молитви за убієнних голодом.

Прости, небо! Прости, земле!
Простіть, зорі! Прости, народе Божий!
Всі сили земні і небесні, простіть
Муку і божевілля мого народу!
Ту моторошну дику ніч, усі жахи.
Не бачені від створення світу, простіть
Усіх нас грішних, прости,
Що мовчали, за упокій твій молебнів
не справляли, поминальних свічок
не світили, обідів за тебе не робили.
Прости ж нас, роде наш замордований,
Лише сирою землею зігрітий.
Царство небесне вам,
Душі убієнні!


Всього коментарів: 0
Ім'я:
Email:
Код *:

Годинник

Профіль

Привіт: Гість



Гість, ми раді Вас бачити. Будь-ласка зареєструйтесь або ввійдіть під своїм ім’ям!

Опитування

Яку літературу Ви читаєте?
Всього відповідей: 6

Погода у Срібному

Хмаринка фото

Наша кнопка

Срібнянська Центральна бібліотечна система