Поговоримо!

Останні фото

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[Виставки]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Сценарій
Переглядів: 433 | Автор: Гість | Дата: 13.11.2018

Ведуча 1: Дорогі гості! Сьогодні ми відчинимо двері в дивовижно яскравий світ художнього слова видатного українського Митця Ліни Василівни Костенко. На нинішньому поетичному олімпі України серед інших майстрів слова вже кілька десятиліть живе вона як « нерозгадане чудо», «голос народу». Якими мають бути слова, що могли б охарактеризувати цей феномен української культури адекватно його значенню і силі! Маючи воістину  Божий дар слова, Ліна Василівна є ще й лицарем честі, взірцем громадянської мужності. Таким поетом може пишатися будь-який народ світу, бо він є спадкоємцем кращих традицій не лише своєї нації, а й усього людства. Вслухайтесь в Слово Поета, серцем доторкніться його чар, вдумайтесь у його глибокий зміст – і вам відкриється багато таємниць, життєвих, і поетичних.

 

Ведуча 2: Ліна Василівна Костенко, Поет, філософ, безстрашний й напружено мислячий митець, кришталево чесний перед своїм народом і власною совістю. ЇЇ геній, незважаючи на всі катаклізми й катастрофи, гоніння й замовчування, був і залишається могутнім незламаним деревом, олімпом сучасної поетичної думки. Далекі від видавничого процесу люди навіть і уявити собі не можуть, крізь які «лінзи» в 60 – 70-і роки розглядалося кожне слово, як немилосердно перетрушувалися рукописи й викидалося з них усе, що мало бодай натяк на незгоду з офіційною ідеологією. Ліну Костенко звинувачували в найтяжчих гріхах, говорили про ідейну хибність її творчості. Вона надовго замовкла, але не покаялася, а продовжувала писати, тільки вже в шухляду.

 

Ведуча 1: Так, шлях поетеси у літературі був складним, неоднозначним, бо вибрала вона його сама.

 

Читець:

 

Наснився  мені  чудернацький  базар:

під  небом,  у  чистому  полі,

для  різних  людей,

для  щедрих  і  скнар,

продавалися  різні  Долі.

 

Одні  були  царівен  не  гірш,

а  другі  -  як  бідні  Міньйони.

Хто  купляв  собі  Долю  за  гріш.

А  хто  -  і  за  мільйони.

 

Дехто  щастя  своїм  платив.

Дехто  платив  сумлінням.

Дехто  -  золотом  золотим.

А  дехто  -  вельми  сумнівним.

 

Долі-ворожки,  тасуючи  дні,

до  покупців  горнулись.

Долі  самі  набивались  мені.

І  тільки  одна  відвернулась.

 

Я  глянула  їй  в  обличчя  смутне,

душею  покликала  очі.

-  Ти  все  одно  не  візьмеш  мене,  -

сказала  вона  неохоче.

 

-  А  може,  візьму?

-  Ти  собі  затям,  -

сказала  вона  суворо.  -

За  мене  треба  платити  життям,

а  я  принесу  тобі  горе.

 

 

-  То  ж  ти  така?

Як  твоє  ім'я?

Чи  варта  такої  плати?

-  Поезія  -  рідна  сестра  моя.

Правда  людська  -  наша  мати.

 

І  я  її  прийняла,  як  закон.

І  диво  велике  сталось:

минула  ніч.  І  скінчився  сон.

А  Доля  мені  зосталась.

 

Я  вибрала  Долю  собі  сама.

І  що  зі  мною  не  станеться  -

у  мене  жодних  претензій  нема

до  Долі  -  моєї  обраниці.

 

Звучить пісня на слова Л. Костенко, муз. А. Литвина «Душа»

 

Ведуча2:  Її вірші не назвеш ні трибунними, ні модними, але вони завойовують всенародне визнання, бо глибоко ліричні за своїми внутрішніми ознаками. Поетичні вечори збирають тисячні аудиторії.

 

Ведуча1: У поетеси слово – вчинок, а життя як слово. Вражає в творчості цієї жінки те, що вона, маючи прикмети чоловічого стилю поведінки, одночасно може бути такою ніжною та недосяжною.

Образи її творчості такі зримі, що іноді їх хочеться торкнутися рукою, а торкнешся – задзвенять, і тоді ти вже сам на сам зі світом.

 

Ведуча2:Справді, до чого б не зверталася вона в своїх поезіях, все оживає і проявляється несподіваними гранями. Увесь світ Ліна Костенко пропускає через себе. Це дуже важливе і складне завдання в боротьбі за цілісність людської душі.

 

На екрані йдуть кадри, де Богдан Ступка читає вірш Ліни Костенко «Крила»

 

Ведуча1: Поезії Ліни Василівни відзначаються насиченістю думки, що вигідно підкреслює гостроту та виразність утверджуваних поетесою ідеалів.

 

Читець:

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

 

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

 

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія - це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

 

Ведуча2: Оксана Пахльовська, дочка Ліни Костенко згадує: « Мама свого часу стала легендою. Це тоді, коли кострубатий молоток репресії у грубих каплатих руках розбив на уламки цілісінький і чистий кристал української культур 60-х. А мамина поезія уже з перших віршів була бунтом. Бунтом особистості. Повстанням духу. Усі ці роки мама мені здавалась хранителькою згасаючого вогню, самотньою на березі найчорнішого з морів. «Я умирала серед вас, отут під небом України». Це не тільки про Марусю Чурай. Це мама і про себе. Вона писала історію. Історію свого народу. Історію його трагедій і прозрінь. І в Україні прокидалась пам’ять, вбивана десятиліттями. Вбивана століттями. Мама торкнула той шар історії, який залягає в генах.

 

Ще одна причина такої популярності маминої поезії – естетична розімкненість цієї поезії на весь діапазон людського буття.

1980: після всіх кіл видавничого пекла вихід «Неповторності» все одно під загрозою. Останній спосіб: мама оголошує голодовку – це вже друга. Перша була після вирубаних строф із першої після шістнадцяти років мовчання публікації в «Літературній Україні» влітку 1976 року. Наш тато каже: «Ліно, у тебе ж діти!» Мама відповідає: «Діти мені простять».

 

Читець:

Я  в  людей  не  проситиму  сили,

я  нічого  в  житті  не  просила,

як  не  просять  гранітні  схили,

щоб  у  спеку  дощі  їх  зросили.

 

Я  в  людей  попрошу  тільки  віри

в  кожне  слово,  почуте  від  мене,

в  кожний  погляд  очей  моїх  сірих,

в  кожну  ласку  рук  нестудених.

 

Ведуча1:1977 року після довгих вагань і консультацій на вищому рівні цензура дозволила вихід поетичної книжки Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки». Це була книжка великого болю, тривоги й іронії. Замість набридлих фанфар і барабанів читачі, нарешті, відчули справжній словесний симфонічний оркестр.

 

Ведуча 2: «Моя душа звільняється від пут», - зізнається поетеса. Її поетичне слово стало кришталево прозорим і дзвінким, душевна відкритість набирає ознак активної опозиційності до всього потворного в житті.

 

Звучить пісня на слова Л. Костенко «Вечірнє сонце, дякую за день»

 

Читець:

 

Хай буде легко. Дотиком пера.

Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.

Цей білий світ — березова кора,

по чорних днях побілена десь звідтам.

 

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

Хай буде гірко. Спогадом про Вас.

Хай буде світло, спогадом предивним.

 

Хай не розбудить смутку телефон.

Нехай печаль не зрушиться листами.

Хай буде легко. Це був тільки сон,

що ледь торкнувся пам'яті вустами.

 

Звучить пісня на слова Л. Костенко «Маю день, маю мить…» .

 

Читець:

 

Хтось є в мені, і я питаю: – Хто ти?

– Не знаю, – каже. – Може, хто в роду.

Мене водив під руку Аристотель

в якомусь дуже дивному саду.

 

Згасало сонце у вечірніх лузах.

Десь в Римі правив Тит або Нерон.

А я тоді жила у Сіракузах,

писала вірші золотим пером.

 

Я скрізь своя, і я ніде не дома.

Душа летить у посвіті епох.

І де цей шлях почався, – невідомо.

І де урветься, знає тільки Бог.

 

 

Звучить пісня на слова Л. Костенко «Хуртовини»

 

Ведуча І : Симфонія кохання  у творчій палітрі поетеси – ніби „Золоте  пташеня” поетичного саду. Ліна Костенко сама встановлює найвищу планку почуттів, які можуть здолати лише Антеї духу, освячені небесами люди.

 

І день і ніч, і мить, і вічність,

І тиша, і дев’ятий вал –

Твоїх очей магічна ніжність

І губ розплавлений метал.

В ніч високосного притулку –

Коли йде обертом земля

-ти до плеча мене притулиш

безсмертним рухом скрипаля.

 

Звучить романс на слова Л. Костенко

 

Читець :               Моя любове!  Я перед тобою.

                               Бери мене в свої блаженні сни.

                               Лиш не зроби слухняною рабою,

                               Не ошукай і крил не обітни!

                               Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

                               І не приспи для чого я живу.

                               Даруй мені над шляхом тополиним

                               Важкого сонця древню булаву.

                               Не дай мені заплутатись в дрібницях,

                               Не розміняй на спотички доріг,

                               Бо кості перевернуться в гробницях

                               Гірких і гордих прадідів моїх.

                               І в них було кохання, як у мене,

                               І від любові тьмарився їм світ.

                               І їх жінки  хапали за стремена,

                               Та що поробиш, - тільки до воріт.

                               А там, , а там ... жорстокий клекіт бою

                               І дзвін мечів до третьої весни...

                               Моя любове! Я перед тобою

                                Бери мене в свої блаженні сни

 

 

Ведуча 2 :             Лірична героїня інтимних віршів Ліни Костенко така ніжна, жіноча, і так їй хочеться любові крилатої, високої, яка б „ чолом сягала неба”. Та  в житті вирують драми, болі, муки і печалі. Кохання в ліриці  Ліни Костенко  – це свято... Полон.... Шаленство... Сон... Чаклунство... Це самозреченість  і вічність, втіха і смуток, це беззахисність і сила, це безмежжя ніжності.

 

Читець :              

Осінній день березами почавсь

Різьбить печаль свої дереворити.

Я думаю про тебе весь мій час

Але про це не треба говорити.

 

Ти прийдеш знов. Ми будемо на „Ви”

Чи ж неповторне можна повторити?

В моїх очах свій сум перепливи.

Але про це не треба говорити.

 

Хай буде так, як я собі велю.

Свій будень серця будемо творити.

Я вас люблю, о як я Вас люблю!

Але про це не треба говорити.

 

Ведуча І : У творах  поетеси багато роздумів над проблемою добра й зла, дисгармонійності в житті людини, осмислення значення навколишнього світу й свого місця в ньому. Не знаходячи часто гармонії в людському житті, Ліна Костенко шукає її в природі, змальовуючи чудові картини: «Вікна сплять, заскалив мороз їм сльози», «Блакитні вії хата підійма...» «Світить сонце оком загадковим» тощо. Поетеса наголошує, що зв'язок із природою, спілкування з нею є однією з найбільших людських цінностей.

Звучить пісня на слова Л. Костенко «Осінній день»

Читець:

Люблю чернігівську дорогу –

весною, влітку, восени.

Там досі моляться Стрибогу

високі в сонці ясени.

Дівчата ходять, мов княгині.

Цвітуть смарагдові .луги.

Русявокосі Берегині

позолотили береги.

Там переходять шлях уповні.

Під осінь в кожному селі

немов димки димлять жертовні -

копають люди картоплі.

Бори стоять, такі соснові!

Ведмедів бачать уві снах.

Вінки цибулі бурштинові

там висять просто на тинах.

Від магістралі за два метри,

уся закутана в що є,

сидить бабуся, як Деметра,

у відрах моркву продає.

Шофер гальмує мимоволі,

стоять колеса в шелюзі, -

несе хтось яблука в приполі,

несе хтось груші в картузі.

І знову мчиш, як метеор ти.

І довго світяться в душі

оті розкішні натюрморт

уздовж доріг на спориші...

 

 

Звучить пісня на слова Л. Костенко «І все на світі треба пережити»

Ведуча І :              Не завжди  Україні випадало мати поетів, рівних епохам. Не тільки епохам, у які вони жили,  а й тим, які грядуть. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка... Цю велику трійцю національних месій продовжила наша сучасниця Ліна Костенко. Вона вивела нашу літературу на світову орбіту, давши їй нову якість, відкривши для Європи, Америки і всього світу нові теми, образи, трагедії і гармонії, властиві українській землі

Ведуча 2 :             Сьогодні ми признались в любові Ліні Василівні – Берегині нашої духовності. Бажаємо їй міцного здоров’я, творчого  натхнення. І нових мистецьких звершень. Дякуємо всім учасникам свята.  А Вам шановні наші глядачі велика наша подяка за тепло, увагу і сердечність, яку ми відчували протягом вечора. Бажаємо вам ніколи не розлучатися з поезією Ліни Костенко , неповторною, мудрою і пристрасною. 

Вірш читає Л.Костенко(запис)


Всього коментарів: 0
Ім'я:
Email:
Код *:

Годинник

Профіль

Привіт: Гість



Гість, ми раді Вас бачити. Будь-ласка зареєструйтесь або ввійдіть під своїм ім’ям!

Опитування

Що не вистачає на нашому сайті?
Всього відповідей: 6

Погода у Срібному

Хмаринка фото

Наша кнопка

Срібнянська Центральна бібліотечна система