Поговоримо!

Останні фото

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[Виставки]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Оберегів святих таїна
Переглядів: 2041 | Автор: Гість | Дата: 13.11.2019

Ведучий 1.     Земля батьків не слово, не умовність,

                         А істина велика і проста.

                         Це отчий дім, невищерблена совість,

                         Могила діда в затінку хреста,

                         І голос матері, і запах рути-м'яти,

                          Зоря вишнева і любові щем.

                          Це - все, що ми не смієм забувати,

                         Як найдорожче в світі бережем.

 

Ведучий 2. Україна! Рідний край! Рідна Срібнянщина! Земле наша, рястом уквітчана, любистком закосичена.

             Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, роду, його мову, свої обереги.

 

Ведучий 1.  На українську землю разом із незалежністю прийшла весна національного відродження, виринуло сповнене глибокого внутрішнього змісту слово Берегиня. Сьогодні і піде мова про те, що саме ми повинні берегти, щоб не забувати, щоб наша берегиня стала для нас священним місцем.

 

Ведучий 2.  З берегині починається рідна домівка. Вона оспівана в піснях, оповита легендами, зігріта теплом материнської любові. Батьківська хата! Які думки і почуття викликає у нас цей символ.

 

Читець.   Вірш В.Симоненка  «Прощання Федора Кравчука, колгоспного конюха, з старою хатою»

 

Ведучий 1.  Дедалі більше віддаляється від нас у шаленому темпі атомної епохи біленька хата у вишневому садку з колискою та мудрим усміхом  батька.  У цій хатині - наш. корінь роду, щось довічне, як життя і святе, як мамина пісня… Це саме її "білу, з теплою солом’яною  стріхою, що поросла зеленим оксамитовим мохом, незамкнену, вічно одкриту для всіх без стуку у двері…, бідну і ясну,  як  добре слово, і просту,  ніби створили її не робочі людські руки, а. сама природа, немовби виросла вона, мов сироїжка, в зеленій траві" зі щемом і болем згадував Довженко в оповіданні "Хата" та повісті "Зачарована Десна".

 

Ведучий 2.  Це незгасна обитель роду людського, незрадлива колиска  материзни. Батькова хата увібрала радощі й жалі, злагоди і клопоти, у ній пахло сушеними грибами та рутою м’ятою, духмянілися паляниці, досвітковим сонцем сходили напередодні свят паски, не оминали звісна річ і нестатки, але завжди  дзвеніла людським  стоголоссям  пісня.

 

Звучить _____________________________________________________________________

 

Ведучий 1. Дуже любили люди свою хату – Берегиню, прикрашали її і в будні і тим більше до свят.

 

(Виходять син і мати. Сценка «Іменини»).

 

 Мати: Сьогодні, синочку в тебе іменини і до нас прийдуть в гості багато твоїх друзів. Тож треба гарно прибрати нашу світлицю. Будеш мені допомагати?

 

Син: Добре, мамо, буду.

 

Мати: (чіпляючи рушник). От і почепили рушник над застільним вікном, а ще треба і над дверима повісити.

 

Син: ( подає рушник). А навіщо стільки ?

Мати: Так треба, бо обереги,які знаходяться на краях рушника, мають сусідити не тільки над вікнами, але й над дверима.

 

Син: Мамо, а про які обереги ви говорите?

 

Мати: Ти досі їх не бачив ? Тоді зачекай трохи( розвісила рушник, стала віддалік, оглянула навколо світлицю) бачиш, наче і не багато зробили,а як гарно стало ( до сина). Так ти питаєш про обереги ( бере сина за руку і сідають поруч на лаву, у руках тримає рушника).Вони ось (показує) на кінцях рушника. Це такі добрі охоронці нашого життя, обереги бережуть аби до хати – Берегині не заходили злі сили, які за повір’ям приносять лихо.

 

Син: А що означає Берегиня?

 

Мати: Берегиня, любий мій синочку, - це наша оселя. Усе, що в ній є, що ми нажили,що зберегли від своїх батьків та дідусів, чим збагатилися і освятилися – хатнім пожитком, дітьми, піснею, злагодою чи суперечкою, добрим словом у цій хаті. Усе це, щоб ти знав і є Берегинею. (чути стукіт у двері).

Ой, синочку, щось ми з тобою заговорилися, а це вже,напевно, ідуть до тебе гості. ( У хату заходять діти).

 

Діти:  (разом). Зі святом вітаємо. Зі святом іменин.

 

1-а дитина: Дарую оберіг тобі і прошу пам’ятати – ця квітка від полин землі,

Як хочеш мудрим ти зрости, науку мусиш знати, що квітку можна із лози

На свято дарувати.

 

Іменинник: Цей дарунок дорогий, а для дому він святий,

Спокій, радість береже і від суму стереже.

 

Хлопчик і дівчинка: (підходять до іменинника з вишитою сорочкою).

Не ми її шили, а бабуся вишивала тобі на здоров’я, щоб добре ріс.

А ми ниточки всиляли і ґудзики пришивали, а ще пісеньку бабусі співали.

Імениннику вишиванку білу подаруєм –

Синю стежечку від неба в квітках намалюєм.

Бабуся наказувала, щоб цю вишиванку носив у понеділок, вівторок, четвер і обов’язково одягав на чисте тіло, промовляючи:

-          Сорочечку зодягаю, маму, тата звеселяю,

-          Від хвороб її ношу і здоров’я бережу.

Іменинник: Дякую вам, друзі! Скільки ж добра ви мені надарували!

Хай добре буде, якщо на добро! Хай буде здоров’я, бо так велено!

 

Мати: Припрошую вас, за стіл всі сідайте, але пам’ятайте – на свято із радістю йдуть і радість із собою несуть! (Усі виходять).

 

Ведучий 1.  Це ж з неї, з батьківської хати, дзвеніла пісня. У затишній оселі збиралися сусіди на посиденьки та вечорниці, ділилися радістю і смутком. Споконвіку хата виконувала своє природне призначення родинного вогнища.

 

Звучить _____________________________________________________________________

 

Ведучий 2.  Важливим оберегом української хати є піч. Століттями існує повір’я, що оселя тримається на двох  хатніх  кутах   - печі  і жорнах.

 

Ведучий 1. Піч. Тут господиня готувала їжу і передавала своє вміння доньці.  У печі пеклися паляниці запашного хліба, весільний коровай. Як символ добробуту, хата повнилася  запахами смачного борщу і духмяної  каші. В печі не тільки готували їжу. Вона створювала особливе родинне тепло, бо часом об’єднувала навіть розсварених, чоловіка з жінкою, а для дітей була справжнім чарівним захисником.

 

Ведучий 2.  Та бувало іноді, що біля печі  з’ясовували стосунки свекруха з невісткою.

 

Уривок із повісті І. Нечуя – Левицького «Кайдашева сімя»

 

Ведучий 1. У кожній сільській оселі існував непорушний звичай: як тільки родина заселяла нове житло, у ньому обов’язково мала бути піч, стіл і діжа. Багато чого можна було купити чи позичити в сусідів, а ось діжу ніколи не виносили із хати. Вона вважалась святістю і недоторканістю, бо народжувала хліб.

 

Ведучий 2.  Перед тим, як пекти хліб, чепурили світлицю, зі скрині виймали рушник, яким відразу витирали руки приговорюючи: «Бог на поміч» і розпочинали готувати тісто. Вчиняли тісто в четвер, а пекти вже треба тільки в жіночий день, в п’ятницю. В день, коли пікся хліб у сімї не повинно бути сварок. Випечені паляниці клали на рушник, зверху також накривали рушником, щоб хліб дійшов. На обід зі свіжим хлібом, як на свято, збиралася вся сімя. Батько різав хліб, притримуючи його рукою і притискаючи до грудей. Окраєць давали дівчатам, щоб хлопці їх любили. А коли випадково падала додолу скибочка хліба, її неодмінно слід було підняти і поцілувати.

 

Читець     Пахне хлібом трава,

Що купала мене з дитяти

Пахнуть хлібом слова,

 Що мене їх навчала мати

 Пахнуть хлібом гаї

Де кохалися ми до згубу

Пахнуть хлібом твої

груди, очі, долоні, губи

Пахне хлібом маля,

Що любов його народила.

Пахне хлібом земля,

Що дала мені сонце і крила.

 

Ведучий 1. Кажуть, що не хлібом єдиним живе людина, але це тоді кажуть коли хліб у нас є на столі. Ми вже звикли, що хліб завжди - існує в тісному поєднанні з рушником. З нього починається ранок, ним закінчується день. З нього починається життя, ним і завершується. І все це про рушник. Здавалося б звичайна побутова річ. Аж ось... Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою нитками на полотні. Без рушника, як і без пісні не обходиться народження, одруження і смерть людини. Не було жодної на Україні оселі, навіть найбіднішої, яку б не прикрашали рушники. Рушник з давніх давен символізував не тільки естетичні смаки, а й був своєрідною візиткою, а якщо точніше - обличчям оселі відтак і господині. По тому, скільки і які були рушники створювалася думка про жінку. Ніщо не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою охайність і працьовитість ніж ці вимережані руко твори

 

Ведучий 2.  По всій Україні був поширений звичай покривати рушником хліб на столі. Ним же покривали і діжу після випікання хліба. Ставили під образами на покуті. Хліб і рушник - одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакою гостинності українського народу. Кожному хто приходив з чистими помислами підносили цю давню словянську святиню. Прийняти   -рушники, поцілувати хліб, символізувало духовну єдність, глибоку пошану тим, хто виявив її. Цей звичай пройшов віки., став доброю традицією і в наш час.

 

Ведучий 1.  А ще матері давали рушник своїм синам, коли вони вирушали у далеку і важку дорогу, захищати Вітчизну, щоб він оберігав їх від біди.

 

Читець З дитинства пам’ятаю рушники,

Що так любовно їх творила мама,

По – українськи хата на святки

Сіяла вишитими рушниками.

На полотні співали солов’ї,

І красувались кетяги калини
               Зелений хміль в’юнився на гіллі,

Зоріли в колосках волошки сині.

Неначе долю вишила свою,

Заплівши в неї промінь світанковий,

Кохання і пісні, і молоду зорю…

Світи мені повік, матусина любове!

 

 

Звучить ______________________________________________________________________

 

Ведучий 2.  Мати, мама матуся… Скільки ласки і тепла таїть у собі це слово, бо називає людину, яка завжди для нас найближча, найдобріша, найкраща, наймиліша. ЇЇ очі супроводжують дітей у далеких життєвих мандрах, материнська ласка гріє нас до старості. Мати вчить мудрості, піклується про нас, дає поради, передає у спадок речі, які зробила сама: рушники, сорочки. Мати оберігає кожного із нас, усю нашу сім*ю. Ось чому ми говоримо про мам : «Берегині нашого роду».

 

Ведучий 1.  Багато доріг манить нас у житті, але слово, виспіване мамою в колисковій, повертає до рідного дому.

    

Ведучий 2.  Споконвіку в народі існував звичай: вийшлу з ужитку колиску ніколи не викидали, а берегли доти, доки люди жили в хаті. А робили її з клена або ясеня, щоб діти були співучими.

 

Читець: Вкривається пам'ять сухим падолистом,

     Літа даленіють і голос мовчить...

     Вже в сни не приходить ранкове дитинство...

     Лиш мамина пісня у серці звучить.

     У пісні тій ласки зелений клубочок,

     Любові черемха, що квітне в маю...

     А пісня ворушиться, начебто хоче,

     Щоб давню любов переніс у свою.

     І я припадаю до кожного слова:

     Не схожа та пісня на інші пісні,

     Я з нею стрічаю зорю світанкову

     І вечір гойдаю у синім вікні.

     Я з нею - добріший, я з нею - сильніший.

     Бо все найсвятіше з'єдналось у ній.

     Вона і порадить, вона і утішить

     І тишу простелить душі грозовій!

    

 Ведучий 2.  Хата наша ураз оживає спогадами: здається, було це не так уже й давно - поскрипує на вервечках колиска, а над нею дзвенить, наче лісове джерело, мамина милозвучна колискова пісня. Скільки їх створив народний геній!

    

Ведучий 1.  Лагідний материн наспів засівав дитячу душу любов'ю до людей, до природи, до усього живого. Під спів ненчиної пісні виростали поети і композитори, хлібороби і філософи, просто люди. Якби не мамина пісня, яким убогим було б наше життя..Руки матері колихали нас у колисці, коли ми були маленькими, мати зігрівала нас ласкою, душевним теплом.

 

(Підходить до жінки – матері. Звертаючись до неї:)

 

1 учасник Заспівай мені, мамо моя,

Як бувало колись над колискою,

Буду слухати, слухати я

І стояти в задумі берізкою.

(Мати підходить до доньки і співає їй):

 

Мати:    Спи, засни, моя дитино,

Спи моє маля.

Ніч іде в гаї, долини,

Трави нахиля.

Хай тобі ця ніч насниться,

Що в очах сія.

Будеш завтра в світ дивитись, зіронько моя.

(Дівчинка підходить до колиски і співає колискову).

 

2 –й учасник: А-а-а, люлі - люлі- люлечки, шовковії вервечки,

Золотії бильця, срібні коло кільця,

Мальована колисочка, засни мала дитиночка.

Люлі – люлі – люлі прилетіли гулі

Сіли на воротях в червоних чоботях.

Летіть гулі в хату, дитя колихати.

Люлі – люлі – люлі,  а-а-а.

 

Ведучий 1 Велику силу має не лише колискова, а й українська народна пісня. Пісня України! Хто не зачарований нею. Адже вона пахне весняними дощами, синіми льонами, материнськими теплими долонями.

 

Читець:     Бо пісня -  невичерпне джерело

Вона святиня наша і скарбниця.

Схили до ніг – її чоло –

Її красою можеш освятитися.

В ній кожне слово – чиста крапля срібла,

А в кожній краплі – діамант блищить.

І щоб не сталось з нами, люди лиха,

Нащадкам це багатство збережіть.

 

Ведучий 2. В українських піснях усе: і радощі, і смуток, в них багато символів, які для українців є оберегами; золотаві колоски пшениці – як символ достатку, стиглі кетяги калини – любов до Батьківщини, сині квіти волошки – кохання.

                          Пісня наш паспорт вічний,

                          Пропуск у білий світ...

                          Ми не ховали обличчя,

                          Гордо йшли сотні літ...

                          Нас по піснях пізнавали,

                          Де б ми такі не були,

                          Доки живе наша пісня,

                          Доти живе наш народ.

 

Звучить ______________________________________________________________________

 

 

Ведучий 2.  Народним оберегом, що об’єднує покоління є криниця. Вона має велике духовне значення, бо це чисте джерело наших душ. Адже криниці копались дідами, батьками, а п’ють із них і бережуть пам'ять родоводу їхні діти й онуки – прийдешні покоління нашого народу.

 

 

Читець

За селом стоїть криниця чиста

Із краєчком неба в глибині.

В ній вода холодна, промениста

Спогади пробуджує мої.

А над нею журавель цибатий,

І скрипить коновочка стара.

В тій криниці воду брала мати,

Бо ж вона цілюща і жива

Мохом поросли старі цямрини

Й тріщини, як зморшки на чолі.

Криниці це очі України,

Рідної найкращої землі.

Стежка від криниченьки до хати

В'ється поміж трави і квітки.

Пісня, що співала рідна мати,

 В серці залишилась навіки.

 

Ведучий 1.    А яка ж криниця без калини? Традиційно обіч них  висаджують калину. Це дерево не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. З ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов’ї, а восени на рубчастих гілках багровіють пучки соковитих ягід.

 

Ведучий 2.    Безцінним  даром природи, прісною водою з земних глибин, розпочинається і закінчується життєве коло людини. Кринична вода знаходиться поруч з такими вічними поняттями, як земля, хліб, вогонь. Доброї путі і свіжої води бажають на прощання один одному. Тому люди оберігають підземні діаманти криниць. Це і дало їм право на людську любов і повагу.

 

Ведучий 1 Обереги - наші давні й добрі символи, їхнє генетичне коріння сягає глибини століть... Маючи такі прекрасні символи, народ зумів уберегти від забуття нашу пісню й думку, нашу історію й родовідну пам’ять...

 

Ведучий 2.Шановні гості, дорогі однодумці! Ми раді, що сьогодні у нашій кімнаті зібралися люди, яким дійсно не байдуже майбутнє рідної мови, національної культури. І поки ми в змозі збиратися на такі вечори, наша душа, наша пісня не вмре, не загине.

     Приходьте до нашої хати, ми завжди будемо раді дорогим гостям.

 

 

Ведучий 1.    Одна Батьківщина і двох не буває.

                         Місця де родилися, завжди святі.

                         Хто рідні обереги свої забуває,

                         Той долі не знайде в житті.

 

 

Ведучий 2.    Зацвітає калина, зеленіє ліщина.

                         Степом котиться диво - луна.

                         Це - моя Україна, це - моя Батьківщина,

                         Обереги її - поруч будуть усе життя.

 


Всього коментарів: 0
Ім'я:
Email:
Код *:

Годинник

Профіль

Привіт: Гість



Гість, ми раді Вас бачити. Будь-ласка зареєструйтесь або ввійдіть під своїм ім’ям!

Опитування

Як часто Ви відвідуєте бібліотеку?
Всього відповідей: 6

Погода у Срібному

Хмаринка фото

Наша кнопка

Срібнянська Центральна бібліотечна система