Поговоримо!

Останні фото

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[Виставки]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Переглядів: 857 | Автор: Гість | Дата: 19.06.2018

Поезія... М’яка, ніжна і добра. Вона, мов сонячна хмаринка, легко перелітає  з однієї сторінки на іншу.  З вірша у вірш, і ти милуєшся нею, не можеш відірвати зацікавленого погляду. Хочеш її дістати руками, але вона, обцілувавши їх, летить у високості – і ти злітаєш за нею, як птах, і не  можеш наздогнати її, бо вона молода і прудка, як весняна бджола, що тріпоче крильцями на барвах квітів.

Поезія… вона завжди приходить несподівано. Людина живе своєю працею, своїми турботами і трапляється не здогадується, що в її душі визрівають нові незнані почуття, що у глибинах свідомості зароджується і жде свого часу поезія.

В щасливу хвилину натхнення відкрила свою поетичну нішу багатогранно обдарована Ірина Павлівна Карпенко. Дитячі роки провела в мальовничому куточку Срібнянщини в селі Калюжинці. Прекрасні краєвиди, п’янкі запахи польових квітів, гомінлива річка край села, добрі, гостинні, мудрі слова із вуст сільських мешканців, що переливалися в душу сріблястим передзвоном української пісні, навчили її жити і розуміти важливість кожної миті.

Для неї поезія – це продовження її любові до рідної землі і людей, вияв щирих почуттів відданості їм. Тому звичайні, невибагливі слова мають силу оберегу. Щирість, відкритість, душевність інтонацій – чи не найхарактерніші прикмети творчості цієї молодої тендітної жінки. Її поезії – це чисті і світлі роздуми, щедрі та вічні почуття. Це віра в людину, в її кращі якості – добро, любов, правду, радість і красу. Це ще один крок на шляху до розуміння глибини людського серця. Її вірші випромінюють потаємну енергію живої води. Це справжні ліки для душі.

*****

Умивалась дощами осінь,

Прибирала свою самотність,

Любувалася вітром босим

І до всіх заходила в гості.

 

Хтось вітав її білим сміхом,

Осипав коштовним камінням,

А вона цілувалася з снігом

Й замерзало її сумління.

 

Ще колись, як була весною,

То у Бога просила сили,

Щоби витримать зустріч з журбою,

Щоб вона її не скосила.

 

Дивні чари розносила доля,

Дарувала усім, хто хоче,

Кому – клаптик, кому – все поле,

Комусь просто – окрайчик ночі!

 

А крізь зорі світила совість,

Перетрушена жовтим смутком,

І снувала осіння повість,

І жбурляла нам листя жмутки.

 

Я ступаю на зустріч волі,

Обіймаю її за плечі.

І розгулюю з вітром в полі,

А кохаю лиш Вас, до речі…

 Горобина ніч

 Натягне дощ свої останні струни,

Торкне ті струни пальчиком верба…

                                               Ліна Костенко

 Зіграй мені осінню світлу днину,

Зіграй тоді, коли щемить душа,

І закружляєм в нічку горобину –

Танок давно до мене поспіша…

 

Душа і ніч, як два протистояння,

А часом, як гармонія світів.

Щодень вступаю з ними у змагання,

Вони – то мій життєвий лейтмотив.

 

Душа в тобі, а ніч про тебе мріє

У сяйві горобинових заграв.

І може статись: осінь захворіє,

Тим, що колись для неї не зіграв…

 

Була гроза, вдивлялася у вікна,

Пускала в небо золоті списи…

Це – проза ночі. Я до неї звикла,

Душі не треба іншої краси.

 

Проснувся день.  Ранковою росою

Умившися, торкнувся до землі,

Тихенько перемовився з вербою

І потягнули струни журавлі.

 

Покликав вирій птахів легкокрилих,

Що з тих країв отримали листа…

Втомилась осінь – вже немає сили…

Зіграю ж я – мелодія проста!

 *****

Я збережу твоє тепло,

Воно мені багато значить…

Вже літо в осінь забрело,

Як я люблю її одначе…

 

А, може, стрінемось удвох

І поговорим наодинці…

Не виросте чортополох

На нашій стоптаній стежинці.

 

Місток до серця прокладу

Крізь бурі, терни і незгоди.

Я скрізь тепло твоє знайду,

Хоч питиму джерельну воду.

 

Так ніжність жебонить в мені,

Її словами не розкажеш…

Біжать роки, спливають дні,

А ти мені багато важиш…

 

Якби відчув, як жду тебе,

Як нашу зустріч уявляю…

Зітхає небо голубе…

Прости мені, що я кохаю…

 

Я шукала тебе…

Я шукала тебе серед квітів,

У духмяному дотику трав,

Що стежинкою кожного літа

Ніжно в серці моїм проростав.

 

Я шукала тебе серед лісу,

В буйноцвітті зелених дібров.

Лише в листі п’янкої меліси

Я знаходила спокій і знов…

 

Я шукала тебе серед поля,

В золотім передзвоні зерна.

І ніколи не скаржилась долі,

Що страждань зазнавала сповна.

 

Я шукала тебе серед звуків,

Що лунають в пташиних піснях.

І до них простягала я руки,

І зорею вінчався мій шлях.

 

Я шукала тебе серед просині,

Що колише небесну блакить.

А знайшла тебе, любий, у осені…

Літом бабиним серце щемить.

 

*****

Ти – все найкраще, що у мене є,

Ти – хліб насущний, ти – моє спасіння.

Ти – істина, ти – пізнання моє,

Ти – цвіт земний і світле воскресіння.

 Я бачу, як будуються мости,

Умілі зодчі зводять модні храми,

Собори душ заковують в дроти, -

Й розп’яття плаче жовтими сльозами.

 У світі цім багато протиріч:

Земному не дістати високості.

І ти для мене, наче день і ніч:

В думках живеш, а в сні приходиш в гості.

 Минуть літа, їх осінь дожене,

А час розкаже, де Собор поставить,

В нім перша зустріч наша промайне

І вічний слід на цій Землі зоставить.


Всього коментарів: 0
Ім'я:
Email:
Код *:

Годинник

Профіль

Привіт: Гість



Гість, ми раді Вас бачити. Будь-ласка зареєструйтесь або ввійдіть під своїм ім’ям!

Опитування

Яку літературу Ви читаєте?
Всього відповідей: 6

Погода у Срібному

Хмаринка фото

Наша кнопка

Срібнянська Центральна бібліотечна система