Поговоримо!

Останні фото

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[Виставки]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Переглядів: 1192 | Автор: Гість | Дата: 19.01.2020





    Світлана Володимирівна Рябенко народилася в смт Дігтярі Срібнянського району. Працює вчителем української мови і літератури в Срібняськійкій ЗОШ І-ІІІ ступенів. 

     Поезія прийшла до Світлани Володимирівни Рябенко разом з маминою піснею. Та пісня непомітно запала в дитячу душу. В її серці поруч з піснею зайняла своє місце шкільна читанка із незнайомими досі віршами, складеними рідною мовою, і такими зрозумілими та мелодійними, як і пісні, що співала мати. Десь тоді і з’явився у неї потяг до віршування. Вона пише про те, що дороге їй від колиски: про рідну матір, рідне слово, рідну Вітчизну. В поезіях Світлани Володимирівни – її душа і серце, мрії та сподівання. Незабутні почуття викликають вірші присвячені батькові, матері, а ліричні перлини просто причаровують, беруть за душу.

   Світлана Володимирівна говорить: «Моя улюблена поетеса Ліна Костенко писала: «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». 

     Я з дитинства захоплююсь поезією. Ті вірші, які мені подобалися були співзвучні із моїм настроєм я переписувала в окремий зошит, вивчала напам’ять. 

     А потім ночами і сама пробувала сили у віршуванні, так, саме у віршуванні, бо поетесою себе не вважаю. Просто те, що мені болить, я викладаю на папері, слова зливаються у віршовані рядки.



***
Тепер це актуально: родовід!
Щоб кожен щось дізнався про свій рід
Які діди і прадіди були
І що у спадок нам передали.
Про прадідів своїх я мало знаю,
Бо ж навіть фото їхнього не маю…
А дідусі мої – Сашко й Микола –
Обидва не вернулись з поля бою
Один поліг на рідній Україні –
В Черкащині, де Дніпра води сині…
Микола ж безвісти пропав
(Так командир у похоронці написав)
Ніхто не знає, де його скосила
Страшна війна, що лише смерть носила.
А бабусі… Тяжкая випала їм доля
Лишились бідні, як тополі ті у полі:
Тяжка робота від зорі і до зорі,
Нестатки, голод, діточки малі…
Було всього: косили і возили, -
Ночами плакали, як не було вже сили
Дітей добру і розуму навчали,
Щоб люди у житті їх шанували.
Багато літ нема бабусі Моті
(Михайлівни, так звали у народі)
А в пам'яті моїй – старенька, сива
Віконечко у світ мені відкрила.
Казала:
- То цвітуть он абрикоси,
А як достигнуть – падатимуть в роси.
…А ще я пам’ятаю кавуни,
Садила їх бабуся щовесни
Любила ними друзів пригощати,
Коли приходили до неї в хату.
Остання згадка – це людей багато
Зійшлися всі, немов на свято
А то був похорон…бабуся в домовині
На вишитій сорочці – квіти сині
Лишивсь портрет…
Висить у рамці синій
Рушник… На ньому шиком квіти сині,
А на портреті – ледь усміхнена бабуся
«Світлана схожа!» - кажуть всі матусі.

***
Вже вкотре травень землю огортає,
Та мами він, на жаль, не повертає
Ічата пустка в батьківськім дворі
Хоч у бузку співають солов’ї…
Так хочеться у тишу вечорову
Побачить маму на порозі знову
Розповісти свій біль, своє життя,
Але відтіль немає вороття
Багато горя ти зазнала в цьому світі
Трьох внуків – сиріт підняла,
Навчила жити.
Тож спи спокійно,мамо наша мила,
Про все ти дбала,
Дуже нас любила
Хай буде вічне царство в небесах,
Хоч на землі тепер така краса…

***
Рушничок я синові щиро вишиваю,
І у кожну ниточку долю прикликаю,
Хай його минає лихая година
Щастям усміхається кожна світла днина
Щоб не забував він рідної хати
Та згадував завжди і маму, і тата.
Небо б прихилила я своїй дитині
Щоб він був здоровим,
Щоб він був щасливим!

***
Непомітно скрадається подружка осінь,
Першим інеєм срібним вкрива мої коси
Ніби вчора весна ще чудова буяла
І щастя, і долю мені віщувала
Мов лебеді білі летять мої роки
А з ними відходять і болі, й тривоги
Лишають лиш зморшки вони на чолі
І в юність уже не вернутись мені…

***
…Шкільні роки, мов лебедині крила, -
Майнули і погасли вдалині
Та часто ця пора весела й мила
У спогадах зринає день при дні.

І вже не повернути їх ніколи –
Уроків, зборів, вечорів і втіх
Та в серці кожен раз тривожно коле,
Як при нагоді згадую я їх.

Мої учителі, спасибі Вам велике
За Ваше серце мудре й золоте
За все-усе, чого Ви нас навчили
За все, що у життя ви несете.

Григорію Степановичу гречно
Я дякую за те, що був сердечним,
Уважним, мудрим, добрим,
Трохи строгим
Його любили учні й педагоги.

Було чимало в нас керівників,
Та до десятого Кирилович довів
(Так поміж себе ми його назвали),
Але завжди любили й шанували.

Ще хочу вдячність висловити всій
Сім’ї Могильних, поклонитись їй
За доброту і чуйність, мудрість їх
За те, що завжди розуміли всіх,
За ті знання, що учням Ви дали
Я низько Вам вклоняюсь до землі.

І Ніну Іванівну теж згадуєм часто
Свого організатора, учителя і друга
І якщо творів не здавали вчасно
Ми знали: зрозуміє, хоч пожурить
І знову музика на вечорі звучатиме,
Чергові збори знову готували
І встигне всюди, і підкаже. Й допоможе
Інакше ця учителька не може.

Я Вам вклоняюсь, мудрі вчителі,
За все що ви зробили на землі:
Дали знання і людяності крила,
Щоб ми в життя щасливо полетіли.

***
Дзвіночок задзвенить – і знову діти
Шумливо розпочнуть цей новий день,
І перед цілим неозорим світом
Немов на сповідь з ними ми ідем.

Дітей оцих – дівчаток і хлоп’яток
Ведем стежками по Країні знань
Хоч іноді, бува, нелегко їх навчати
В дорогу цю ідемо без вагань.

В їх душі сіємо розумне, добре. Вічне
Й надіємось: зерно це проросте
Бо правда і добро – це істини одвічне
А що наш труд невдячний – то пусте!


Всього коментарів: 1

0

Спасибі вам за ваші чудові, душевні рядки. Міцного вам здров я на довгі роки життя.
Дата публікації: 20.05.2012
Ім'я:
Email:
Код *:

Годинник

Профіль

Привіт: Гість



Гість, ми раді Вас бачити. Будь-ласка зареєструйтесь або ввійдіть під своїм ім’ям!

Опитування

Що Вам подобається читати?
Всього відповідей: 12

Погода у Срібному

Хмаринка фото

Наша кнопка

Срібнянська Центральна бібліотечна система