Світлана Володимирівна Рябенко народилася в смт Дігтярі Срібнянського району. Працює вчителем української мови і літератури в Срібняськійкій ЗОШ І-ІІІ ступенів. 

     Поезія прийшла до Світлани Володимирівни Рябенко разом з маминою піснею. Та пісня непомітно запала в дитячу душу. В її серці поруч з піснею зайняла своє місце шкільна читанка із незнайомими досі віршами, складеними рідною мовою, і такими зрозумілими та мелодійними, як і пісні, що співала мати. Десь тоді і з’явився у неї потяг до віршування. Вона пише про те, що дороге їй від колиски: про рідну матір, рідне слово, рідну Вітчизну. В поезіях Світлани Володимирівни – її душа і серце, мрії та сподівання. Незабутні почуття викликають вірші присвячені батькові, матері, а ліричні перлини просто причаровують, беруть за душу.

              З порога здається, що заходиш не до звичайної людської оселі, а до якогось таємничого світу.

            …Рушники, наволочки,  серветки, ікони. Сяють на полотнах незбляклі візерунки. Стеляться килимом різнобарв’я казкових квітів, всміхаються півні та жар – птиці. 

            Який би в кого не був настрій, а потрапить на очі щось гарне і радіє душа, пригасає біль, серце наповнюється світлою радістю та теплим смутком…

            Таку  благословенну  красу  випромінюють вишивки Ганни Іванівни  Кулачок. 

          Вишивання для Ганни Іванівни - її душевна розрада, спосіб висловити свої почуття, бачення навколишнього світу.

           

В щасливу хвилину натхнення відкрила свою поетичну нішу багатогранно обдарована Ірина Павлівна Карпенко. Дитячі роки провела в мальовничому куточку Срібнянщини в селі Калюжинці. Прекрасні краєвиди, п’янкі запахи польових квітів, гомінлива річка край села, добрі, гостинні, мудрі слова із вуст сільських мешканців, що переливалися в душу сріблястим передзвоном української пісні, навчили її жити і розуміти важливість кожної миті.