Поговоримо!

Останні фото

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[Виставки]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Переглядів: 4137 | Автор: Гість | Дата: 13.11.2018

     Срібнянщина... Наша рідна земля, земля наших батьків і далеких предків... Скільки бід і випробувань випало на її долю! Скільки ворожих зграй плюндрували наш край... Та кожного разу, коли звільнялась наша земля, вона, мов неопалима купина, знову по¬верталася до життя, відбудовувала свої оселі. Народжувалися діти, засівалися поля, колосилася нива буйним зерном.
      Чи не найстрашнішою серед багатовікових подій, які пронеслись над Срібнянщиною, була Велика Вітчизняна війна, що назавжди залишилася в пам'яті старшого покоління. Не було жодної родини, в якій батько чи син, мати чи сестра не брали б участь у боротьбі з ворогом. Вони воювали на фронтах, в партизанських загонах.
      Саме тому наш край називають героїчним, а ще — мученицьким, бо скільки людей спопеліло у вогні Срібнянської трагедії, скільки дітей та старих людей, красивих дівчат і люб¬лячих матерів впало під кулями фашистів та їх наймитів. 
Стогнала земля, лилася невинна кров і гарячі сльози. Стрілки годинника відмічали нові і нові злодіяння нелюдів. Та того, що трапилось 23 дня лютого місяця 1943 року ніякий провісник не міг передбачити... Цього дня гітлерівці вчинили ще один кривавий злочин—провели масову каральну акцію в нашому районі. В приміщенні Срібнянської школи, куди з усіх сіл району були звезені мирні жителі: діти, жінки, люди похилого віку. Фашисти облили школу бензином і підпалили... В полум’ї ката загинуло 682 людей.
      Крізь розпалене катами полум’я, мовби прориваються у наше сьогодення стогін, передсмертні муки приречених: матерів, від яких забирали й кидали в полум’я немовлят, дітей, на чиїх очах спалювали матерів, не порятованих стариків, чию старість не пощадили нацистські бузувіри.
      Пройшли роки, минули десятиліття, а трагедія 43 – го все одно хвилюватиме серця людей. І тих хто народився після тих страшних років, і тих кого вона зачепила своїм чорним крилом. Вона завжди буде об’єднувати однією печаллю, однією надією. У пам’ять, у вірші, у прозу, у полотна художників увійшла Срібнянська трагедія. До цієї теми звертались А.Шиян, М.Турківський, І.Харченко, О.Сидоренко, Л.Гомон, В.Денисенко.

 

Срібнянський район // Книга скорботи України / В.М Тандура, Я.І.Рутар, О.Б.Коваленко та ін. – Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2006. – С.245 -303

В книгу увійшли поіменні відомості про мешканців районів Чернігівської області, в тому числі Срібнянського, які були розстріляні, страчені у в’язницях та таборах смерті, повішені, спалені під час німецько – фашистської окупації 1941 – 1943 роках.
Особливо масовими стали арешти «неблагонадійних» наприкінці лютого 1943 р. Людей майже з ycix населених пунктів району звозили до приміщення Срібнянської середньої школи. У ніч на 23 лютого частину заарештованих - близько 100 чоловк - було розстртяно у парку біля викопаної заздалегідь ями. Саму шкільну споруду облили бензином та підпалили. Тим часом до палаючої школи продовжували прибувати вози з арештованими. Частину в'язнів карателі кидали у вогонь, а інших відводили до парку й розстрілювали. Вдалося встановити імена 753 страчених цього дня.



Вінок безсмертя: Книга – меморіал / Редколегія: О.Ф.Федоров, В.А.Маняк та ін. – К.: Політвидав України, 1987. – 578с.

В книзі – меморіалі увінчані в пам’яті народу села України, знищені разом з населенням фашистськими загарбниками. Документальні оповіді, свідчення очевидців трагедії , документи архівів, матеріали з «Трофейних досьє» викривають людиноненависницьку сутність нацизму.

Спогади Ольги Максимівни Лисач: «Я була схоплена разом з іншими людьми поліцаями на вулиці 22 лютого 1943 року. Привели в Срібнянську школу. Вона вже була битком набита людьми, чути було стогін, плач. Коли ми почули стрілянину в парку, зрозуміли, що звірі розстрілюють людей. Сильніші почали розбирати грубку і кидати через вікна в поліцаїв цеглини. Чудом врятувалась. Цього страхіття не забуду ніколи.



 

Ольга Лаврентіївна Сидоренко: Життя і творчість / підгот. Л.Кириченко, С.Коваленко; відп. за вип. Л.Кириченко. – Срібне, 2009. – 36с.

Ольгу Лаврентіївну Сидоренко з Подолу — скромну жінку трудівницю — знають всі в нашому краї як автора «Срібнянської трагедії». Цієї справді народної поеми, що обійшла кожну оселю в районі, відгукнулася болем у всіх серцях за закатованих земляків німецько-фашистськими варварами.






Про тих, що замучені ворогом клятим,
Що в школі Срібнянській згоріли в вогні,
дозвольте сьогодні мені розказати,
Згадати про них нашій дружній сім'ї...

Було в дев'ятсот сорок третьому році,
Як ворог ганебно на Захід тікав,
Тікав з України й на кожному кроці
Він дії радянських людей відчував
Відомі нам славні діла партизанів,
Що німців громили на Вшиві в лісах.
Тут часто збиралися хлопці - срібняни.
На ворога всюди наводили жах.
Не міг клятий ворог боротися з ними,
Бо був він безсильний, лиш злість страшну мав,
З усього району зібрав людей мирних,
У школу Срібнянську їх зброєю гнав.
Везли стариків і дітей в сповиточку,
Жінок і дівчат під конвоєм вели,
І от двадцять третього лютого ніччю

Всю школу бензином кати облили.
Кругом поліцаї, мов звірі, стояли,
Рушниця заряджена в кожного з них.
Вони вартували, як школу підпалять,
Щоб часом не втік хто, щоб часом не зник.

І Кислий звернувся тоді до народу:
"Вмираєм за Ради!" — й почав співать гімн:
"Повстаньте, гнані і голодні,
Робітники усіх країн !"
У вікна і двері бандити стріляли,
А голос приречених гордо лунав,
Співали вони: «В Інтернаціоналі
Здобудем людських прав!"
Ось полум'я стало здійматися вгору,
Всі стіни покрились кривавим вогнем.
Ніхто з них не плакав в оцім тяжкім горі:
-За владу Радянську ми гордо й помрем
Один тільки хлопчик, трьохрічний Володя,
Поклав мамі ручки свої на плече,
Сказав: "Мамо", жижа! Гаси, світить годі,
Гаси, мамо, жижу, бо дуже пече !"
І мама сказала: "Не можу, Володю,
Вогонь цей втушити і втішить тебе.
Гукай свого тата, хай швидше йде з Сходу,
Він жижу потушить, врятує людей !"
Дитя стало звати: «Скоріше йди, тату,
Гаси, тату, жижу, бо дуже пече!» ...
І вмерло малятко у вогнищі ката,
І ручки манюсінькі впали з плечей.



Вогонь вже безсило на землю спускався,
У Срібному сумно і глухо було,
Лиш стогін замучених скрізь роздавався,
У Гурбинцях, в Савинцях чули його...
Три дні тут горіло, вже все догорало.
Затих плач дитячий і стогін людей,
Кругом поліцаї й фашисти стояли
І все вартували уже третій день,
А потім усіх з пожарища збирали,
Гаками залізними трупи тягли.
Хто живий лишився, того добивали,
Возами до ями у парк всіх везли...
...Пройшли дні страшнії, мов сон тяжкий збувся.
І от час розплати бандитам настав,
Вже тато Володі додому вернувся,
Та сина малого на руки не взяв.
Вернулися ті, чиїх рідних спалили,
З усіх сіл району до Срібного йдуть,
Насипали в Срібному братську могилу,
Вінки й живі квіти на неї кладуть.
Карай же, народе, бандитів проклятих !
Не можна забути, не треба прощать.
Щоб ворог до нас не прийшов більш ніякий,
Ми будем ще дужче свій край захищать !
Спіть, ріднії, любі мої земляки,
Катами замучені люди.
Ми згадуєм часто вас в дружній сім'ї,
Ніколи про вас не забудем.



Денисенко В.І. Срібнянська трагедія: Документальні нариси, оповідання / В.І. Денисенко – Ніжин, ТОВ «Видавництво «Аспек – Поліграф», 2007. – 108 с. 

ВІД АВТОРА

Пам'ять не підвладна часові. Багато років вже пройшло, як на рідній Срібнянській землі під час ворожої окупації німецько-фашистські загарбники та запроданці-поліцаї живими спалили в Срібнянській школі 682 ні в чому не винних людей - дітей, жінок, чоловіків, людей похилого віку.
Відколи свідомо пам'ятаю себе, на рідній землі болючою раною відлунюється в моєму серці ця трагічна подія. I не тільки в моєму. 3 вуст в уста, з покоління в покоління живе і передається вона.
Але з плином часу дещо забувається, стирається з пам'яті, тому я вирішила історично увіковічити цю жахливу подію, яка увійшла в історію як «Срібнянська трагедія», на сторінках видання правдиво розповісти про трагічну й героїчну долю моїх земляків.



Денисенко В.І. Вальс для мами: Роман / В.І Денисенко – Чернігів: КП «Чернігівські обереги», 2005. – 372 с.

З такою ж спраглістю, як душа віруючого прагне на прощу до святого храму, Валентина Денисенко поспішає освідчитись у вселенській любові до рідного краю, земляків своїм «Вальсом для мами». Автор цього твору – медик за професією, все життя своє працювала в системі охорони здоров’я Срібнянщини.
Епопея землі Срібнянської і, зокрема, медицини цього краю, впродовж десятків років – це не тільки розповіді очевидців бурхливих подій, а й власні спостереження і роздуми автора, пережите і переболене. А рядки оті мережились на папері більше вечорами вдома після нелегких селянських турбот та під час затишшя на нічних чергуваннях у лікарні…
Основні події книги розгортаються в шістдесятих роках з ретроспективою у грізні сорокові. На фоні трагічних подій війни, тривожних повоєнних років простежується доля героїв книги. Без сумніву, старожили Срібнянщини легко пізнають у багатьох головних героях книги своїх земляків.
А головне - жахливу Срібнянську трагедію. У книзі це Вільнянська трагедія – одна з головних сюжетних ліній твору.
Через хвилювання, сумніви і навіть трагічні події довелось пройти головним героям твору, поки на синовому весіллі зазвучав вальс для мами.


Молчанов В. Шепот умирающей школы // Возмездие должно свершиться М.: Политиздат, 1977

У ту ніч загинули 682 мешканця села, сорок з яких були розстріляні, а решта живцем спалені. Спочатку школа кричала. Потім у рамах від жару почали лопатися скла. Свідки розповідають, що під кінець зі школи доносився якийсь здавлений шепіт. То була агонія вогню і життя ... Через півтора року, коли Срібне вже було звільнено, комісія з розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників склала акт про ту трагедію. Переді мною пожовклий від часу документ, датований 18 червня 1944 року. Токар Іван Якович - 42 роки, колгоспник, спалений у Срібнянському школі ... Токар Олена Андріївна-43 року, колгоспниця ... Токар Марія Іванівна-22 року, колгоспниця ... Токар Григорій Іванович-19 років, колгоспник ... Токар Євгенія Іванівна - 9 років ... Родина Івана Онисимовича приводного з дружиною і донькою дев'ятирічної ... Сім'я Михайла Порфіловіча Роєнко з дружиною і трьома дітьми - дванадцяти-, дев'яти-і чотирирічного віку ... Нищили цілими сім'ями, під корінь. Щоб нікого не залишилося. Сьогодні на місці загибелі людей у селі Срібному стоїть пам'ятник.



Турківський М. Срібне в білих снігах // Дзвони пам’яті: Книга про трагедію сіл Сумщини і Чернігівщини, знищених фашистами у роки війни. – К.: Радянський письменник, 1986. – С.242 

Ой, згоряють серця !…
Материнські згоряють серця,
Сивочубих дідів
Напрацьовані руки горять…
Смерть пекельно – палюча,
Безжальна й страшна до кінця,
Зло заброд гоготить,
Мов Батия вернулася рать.

Партизанам і підпільникам, мужнім патріотам, що діяли на тимчасово окупованій території Сумської і Чернігівської областей, присвячується ця книга. Письменники і журналісти, використавши численні архівні матеріали та спогади очевидців, схвильовано розповідають про трагедію сіл, мешканці яких були розстріляні чи спалені живцем фашистськими катами.


Висвітлення подій Срібнянської трагедії на сторінках періодичних видань.

Горбань Г. В ту страшну ніч… // Ленінське слово. – 1982. – 20 лютого

Іванькова К. Живі свідки // Срібнянщина. – 1995. – 22 лютого

Молчанов В. Стогін вмираючої школи //Деснянська правда. – 1983. – 15 травня

Навічно в пам’яті народній: 23 лютого – 50 років з дня Срібнянської трагедії. – Срібнянщина. – 1993. – 20 лютого

Під дією доказів ( Із зали суду) // Ленінське слово. – 1968. – 15 лютого

Погорілко В. А годинник іде… // Ленінське слово. – 1985. – 21 лютого

Редько І. Повік незабутні // Ленінське слово. – 1976. – 21 лютого

Розповідають очевидці // Ленінське слово. – 1968. – 19 лютого

Романюк В. Срібнянська трагедія // Ленінське слово. – 1979. – 22 лютого

Сенчук А. Приурочено 40 – річчю Срібнянської трагедії // Ленінське слово. – 1983. – 20 лютого

Сидоренко О. Порожня колиска // Ленінське слово. – 1976. – 21 лютого

Тяжкі злочини запроданців ( Із зали суду) // Ленінське слово. – 1968. – 13 лютого

Шевченко А. Пам'ять про них – вічна // Ленінське слово. – 1974. – 6 квітня



Інтернет – ресурси про Срібнянську трагедію


Срібнянська трагедія. Хто винен? [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // narodna.pravda.com.ua / history- Назва з екрану.
Роковини Срібнянської трагедії. 23 лютого пам’ятний день для Срібняншини - 67 років тому під час фашистської окупації гітлерівці та поліцаї зігнали із Срібного і навколишніх сіл мирних... [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sribadm.cg.gov.ua / news_page.php…


 

Відлічує історичний годинник дні мирного буття. У Срібному виросли нові будинки і вулиці, нове приміщення школи. З її стін вийшло вже більше 4000 випускників, які стали вчи¬телями і інженерами, лікарями і агрономами, механізаторами і будівельниками. Ніколи не забудуть вони страшну лютневу трагедію, зроблять усе від них залежне, щоб дим війни ніколи не оповив рідного краю.


Спинись , людино, мовчки поклонись
У тиші задумайся на мить...
І нам життя всміхалося колись,
Дзвеніла сонцем сяюча блакить.
Ми мали в серці мужність і любов,
І вірили у перемоги час
Хоча зотлілий попіл захолов,
Але наш голос досі не погас.
Орали ми і засівали лан,
Щоб добротою колосився світ
Якби зібрати долі наших ран
То розколовся б навіть і граніт.
Не треба сліз! Ще наші нас почують
Як тихо плаче росами трава
Нехай же мирно пломеніє путь
Для тих, хто наших мук не забува.
Коли не спить далекий небосхил
І стелиться туманом сивина,
Наш гнівний голос чути із могил:
Хай буде проклята війна.


Всього коментарів: 2

0

Було б непогано додати матеріали про книгу І.П.Лихогруда "Дороги життя"
Дата публікації: 01.02.2013 Спам

0

ВИСТАВКА - ПРОСТО СУПЕР! ТИТАНІЧНА РОБОТА!
Дата публікації: 01.02.2013 Спам
Ім'я:
Email:
Код *:

Годинник

Профіль

Привіт: Гість



Гість, ми раді Вас бачити. Будь-ласка зареєструйтесь або ввійдіть під своїм ім’ям!

Опитування

Що Вам подобається читати?
Всього відповідей: 12

Погода у Срібному

Хмаринка фото

Наша кнопка

Срібнянська Центральна бібліотечна система