Поговоримо!

Останні фото

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[День бібліотек 2010, 2011]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Альбом:[Виставки]
Дата: 27.10.2010 р.
Автор: Bibliotekar

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
МОЯ СРІБНЯНЩИНА

    Батьківщина для кожного з нас бере свій  виток від тепла рідної домівки, тихої материнської пісні, дужих батьківських рук, чистої , як краплина роси, рідної мови. І де б ми не знаходились, куди б не пролягли наші  життєві дороги, ми завжди пам’ятаємо ті місця, де ми народилися.
Щоб по справжньому любити рідний край, треба добре знати його минуле, берегти пам’ять про славних людей, які пройшли попереду нас, увінчати їх в наших душах.
    На благословенній Чернігівській землі знаходиться наша Срібнянщина, овіяна серпанком прадавніх легенд, своєрідна красива сторона з неозорими запашними луками і пасовиськами, зеленими гаями і лісами, рідна улюблена сторона.
    Срібнянщина – наш дім. Наше коріння і доля. Наша кревність. Срібнянщина  – це розбуджені досвітки і духмяні пахощі літа. Тут живе наше дитинство, тут часточка нашого  серця.
Незбагненно багатий наш край на музик, та на пісню. Скільки вже записано тих співочих перлів, і скільки їх ще сяє в живодайних криницях людської душі.
    І, можливо, не всі історичні періоди району досліджені повно, але ми маємо  першу коротку історію Срібнянщини.
Ця книга – данина пам’яті нашим землякам. І нехай вона стане початком для більш глибоких досліджень з історії нашої  маленької батьківщини, ім’я якій – Срібнянщина.
Книга підготовлена колективом Срібнянської централізованої бібліотечної системи за участю краєзнавців, які примножують і бережуть історичне минуле району.
    Велику допомогу в збиранні матеріалів подали вчителі шкіл.


ЛІТЕРАТУРНА СРІБНЯНЩИНА
    У мальовничому куточку поліського краю, серед чудової природи, потопаючи в зелені, розкинулась рідна Срібнянщина .
    Уже важко й підрахувати, скільком поколінням людей за багатьох років існування стала вона найдорожчим і найулюбленішим місцем на землі.  В  її долі, як у краплині води  відбилася вся історія нашого народу – велика і трагічна, зі злетами і падіннями радощами і болями, розчаруваннями і подіями.
    З   плином часу багато чого змінюється в світі: минають роки та століття, але для кожного з нас рідна земля й досі залишається колискою життя, невичерпним джерелом сили та мудрості.
Багато творів написано про наш чудовий край , немало письменників і талановитих людей дала світові срібнянська земля. На землях Срібнянщини бували класики української літератури – Т.Шевченко, М. Рильський.
    Історична пам’ять, літературні традиції Срібнянщини на кожному етапі розвитку краю давали нові паростки художнього слова.
    Шановні читачі, запрошуємо вас познайомитися із найбільш відомими і талановитими представниками  літературного світу нашого району.


ХУДОЖНИКИ І СІМЕЙСТВО ГАЛАГАНІВ
    Говорячи про художнє життя початку та середини минулого століття, про долі кріпосних художників, потрібно відмітити ту неабияку роль, яку відігравала в цьому меценат¬ська діяльність. З виникненням і утвердженням дворянського стану подібна діяльність стає особливо активною. Багата знать починає колекціонувати твори мистецтва і раритети національ¬ної старовини. Поступово в родових маєтках Розумовських, Тарновських, Капністів, Репніних, Дараганів, Марковичів, Галаганів, розташованих на Чернігівщині, Полтавщині та інших етнографічних територіях, зосереджуються цінні   зібрання  творів мистецтва. Збиральницька   діяльність, створення   музичних і театральних труп  мали велике значення у формуванні відповідної духовної атмо¬сфери, яка залучала   творчу ін¬телігенцію і сприяла про¬цесам культурного взаємообміну. Саме в творчій обстановці, що виникала в окремих великих  садибах і маєтках, зустрічались не тільки діячі різнонаціональних культур, де вони відкривали для себя цінність української культури, знахо¬дячи  в ній джерело натхнення (приклад тому «Качанівка» Г.Тарновсько¬го), але зустрічалась і  дворянська культура (в особах художників-професіоналів) і культура народна, яку пред¬ставляють часто творчістю кріпаків («дворових»). Саме із їх середовища вийшла більшість крі¬паків, що «вибилися в художники». Вже саме постійне  перебування в панському будинку, маєтку, при дворі, незважаючи на весь драматизм положе¬ння, сприяло пробужденню або розвитку їх естетичних поглядів, прагненню до отримання професійної грамоти.   

БІБЛІОТЕКИ СРІБНЯНЩИНИ НА СТОРІНКАХ ПРЕСИ

    До бібліографічного покажчика "Бібліотеки Срібнянщини на сторінках преси” зібрана інформація про роботу бібліотек та бібліотечних працівників за період від 1948 року по 2006рік.
    До покажчика включено 528  описів  статей, які розташовані у хронологічному порядку. Бібліографічні описи супроводжуються короткими анотаціями, мають суцільну нумерацію, на яку посилається довідковий апарат: іменний покажчик,  алфавітний покажчик назв бібліотек району та список скорочень.
    Бібліографічний покажчик адресується працівникам бібліотек, краєзнавцям, а також усім, хто цікавиться минулим та сучасним станом бібліотечної справи району.


СПОГАДИ ДОВЖИНОЮ У ВІЧНІСТЬ
    Пам'ять — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. «Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду». А так вмирала майже вся Україна.
    1933 рік. Найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн. Тривалий час 1933 рік називали одним з найсприятливіших в ра¬дянській історії.
А навесні цього ж року в Україні помирало 25 тисяч людей щодня, 1000 — щогодини, 17 — що¬хвилини.
Всього жертвами голоду за неповними даними стало від 7 до 10 млн. чоловік, з них 3 мільйони — діти.
Як сталося, що без стихій, без засухи, без іно¬земного нашестя все те могло сподіятися на нашій хліборобній Україні, яка ще недавно була житни¬цею Європи?
    Не минув голод і наш край. Протягом 1932—33 років тільки у нашому районі вимерли сотні безвинних людей. В книзі ми пропонуємо спогади очевидців того жорстокого ли-холіття, які пережили чорні роки голодомору.На   десятиліття   можна   засекретити   архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викри¬вальні документи.   Можна  замести  сліди  злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю на¬роду нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Прав¬ду про ті страшні роки, про ті страшні події.
Це наша історія, і ми повинні знати і пам'ятати її.


Григорій Павлович Галаган

    Григорій Павлович  Галаган  -  визначний  земець,  громадський  та державний діяч, меценат...
Народився він 15 серпня 1819 року в родинному гніздовищі, селі Сокиринцях Прилуцького повіту. Прапрадід Галагана Гнат був поставлений царем Петром 1 на прилуцького полковника замість Дмитра Горленка і отримав маєтності на Прилуччині, у тому числі Сокиринці, де і пройшло дитинство нашого героя.
    Григорій Галаган набув гарної освіти. Його вихователем був Федір Чижов, людина високоосвічена і передова для тих часів, до того ж зі своєрідним характером, що дуже імпонувало молодому Григорію. Світоглядний вплив Чижова зберігся протягом усього Галаганового життя, навіть перемагаючи його великопанські звички.
    Він належав до людей, діяльність і добрі справи яких при¬вертали увагу ще за життя. Предводитель дворянства Борзенського повіту, совісний суддя Чернігівської губернії, віце-президент Комітету із влаштування селянського життя у Південно-Західному краї, голова Комісії у справах кредитної кооперації, член Державної Ради Г. Ґалаґан був також і визначним громадським діячем.

Остап Микитович Вересай
    Остап Микитович Вересай (або Радчишин, по-вуличному, ще —Лабза) народився у 1803 році в селі Калюжницях Прилуць¬кого повіту Полтавської губернії у сім'ї кріпаків.Тяжкий життєвий шлях пройшов кріпак Вересай.
    Понад сімдесят років, переслідуваний жандармами, мандрував від села до села незрячий співець Вересай, за¬кликаючи народ своїми піснями і думами до боротьби проти соціальної несправедливості.
Остап Вересай був одним з най видатніших співців України, який ніс її гущу трудовою народу могутнє слово правди і справедливості. Народ щиро любив свого спів¬ця і завжди підтримував його не тільки морально, а й матеріально. Матеріальну допомогу діставав кобзар Вере¬сай і від ряду письменників та художників - Шевченка, Жемчужникова та інших.
    Шевченко любив і шанував Вересая. Він подарував Вересаю свій «Кобзар». На цій книжці був власноручний напис Шевченка: «Брату Остапу від Т. Г. Шевченка».


Борис Михайлович Заєць
    Україна – це наша земля, рідний край, наша країна з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею, і зрозуміло, мудрими, талановитими людьми.
    Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я по якому ви бігали, з рідного села.
    Рідний край – золота чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.
Щоб по-справжньому любити рідний край, треба добре знати його минуле, берегти пам’ять про славних людей, які пройшли попереду  нас, увінчати їх у наших душах.
    Малою Батьківщиною відомої людини в нашій державі Народного артиста України, генерального директора Національного цирку України  Зайця Бориса Михайловича була рідна Срібнянщина, село Поділ.
    Мала Батьківщина Бориса Михайловича – це особлива сторінка його біографії, його любов і святиня. Де б не був, що б не робив, як магнітом тягло його у рідні краї. Про наш далекий від столиці Срібнянський край у цирку знали всі зі слів директора і вже встигли його полюбити, хоч ніколи не бачили ні наших пагорбів, ні густих перелісків, ні дзеркальних плес ставків під високим небом.


Ольга Лаврентіївна Сидоренко

    Ольгу Лаврентіївну Сидоренко з Подолу — скромну жінку трудівницю — знають всі в нашому краї як автора «Срібнянської трагедії». Цієї справді народної поеми, що обійшла кожну оселю в районі, відгукнулася болем у всіх серцях за закатованих земляків німецько-фашистськими варварами.
    Майже півстоліття Ольга Лаврентіївна тримла ті¬сні зв'язки з районною газетою. І хоч довелося пережити в житті багато горя — не зачерствіла, не огрубіла душа цієї доброї жінки. Її вірші сповнені лірики, а поетичні образи злились воєдино з народ¬ною творчістю, фольклором. У її новелах, зарисов¬ках віра в добро, любов до людей.
    На 79 році пішла з життя  Ольга  Лаврентіївна  Сидоренко   -    народна   поетеса, людина  надзвичайної скромності   і  кришталевої чистоти, велика трудівниця .
    Все своє життя вона працювала у подільському колгоспі імені Кірова. Була шовководом, агрономом - насіннєводом, вагарем. А ще виховувала і ростила семеро дітей. Рано номер чоловік, тож весь життєвий тягар впав    на    плечі    Ольги   Лаврентіївни.  
    Але незгоди не зламали  її добру душу. І  коли було важко, і в світлі хвилини  писала вірші. Співала в них  разом з соловейком, схилялась   над  землею  калиною у лузі, звеличувала у віршах рідний край. Але, безперечно, на вершину  поетичної слави підняла її "Срібнянська трагедія".Немає  напевно, в районі  людини старшого покоління, котра б не читала із сльозами  на очах цього реквієму загиблим землякам. Поему  декламували із сцени в кожному селі.

Микола Васильович Тудель
    Життя людське починається з дитинства — як дерево з кореня. І коли твою душу оповиває марево багатьох десятиліть, коли буйна сивина покриває голову, тоді воно навертається в пам'ять усе частіше. Бо ти з нього почався колись, бо всі твої житейські успіхи й розчарування закладені в мамину колиску та батькову пісню. Згадується воно тим частіше, коли людина неординарна, наповнена тонким інтелектом, коли їй є що сказати новим поколінням...
    З Миколою Васильовичем Туделем цікаво поговорити на багато тем. Саме через це він належить до тих земляків, які складають серцевину нашого громадського об'єд¬нання.
    Спитайте його про Сокиринці — і Микола Васильович прочитає цілу лекцію з істо¬рії села, з якого мусив у суворий час втікати вночі в чужі краї і міг на все життя озлитися на нещасливий куточок сіверської землі. А він розповість захоплено про те, що село згадується аж у 1097 році, задовго до появи Москви, що його розквіт пов'язаний із гадяцьким полковником Гнатом Ґалаґаном, якому село подарував сам московський цар Петро І в 1717 році за зраду гетьмана Івана Мазепи. Саме тоді новий власник вирішив здивувати слов'янський світ пишнотами та й завіз на Україну пер¬ших спеціалістів-німців, серед яких був і предок Миколи Васильовича, знавець коней і конярства. А ще неодмінно підкреслить оповідач, що нащадки Гната Галагана ніби для спокутування вини перед рідним народом з покоління в покоління прагнули не утискувати своїх земляків-кріпаків.


Володимир Григорович Кіріндась

    Володимир Кіріндась народився 1 серпня 1935 року  в містечку Срібне. Уродженець мальовничої Чернігівщини, він більшу частину життя присвятив Збаражу, який став йому другою малою батьківщиною.
    Із 1998 року – член  Національної  спілки журналістів  України, член  обласного  літературного  об’єднання при  ТОО НСПУ  та літературно – мистецького  клубу "Золота  троянда” (м. Хмільник, Вінницька  область), член районної  літературно – мистецької  студії "Рушник”.
Друкувався , як  критик та рецензент, поет у  місцевій, обласній, центральній пресі – "Народне слово”, "Амвон”, "ВІК”, ”Свобода”, "Вільне життя”, "Тернопіль вечірній”, "Селянська доля”, "Срібнянщина”, "Літературна Україна”, "Демократична Україна”, в альманасі  "Український вісник”, італійському журналі "Артекультура” та ін.
Зокрема : відгуки на монографії  П.Сороки, творчий доробок Г.Петрука – Попика, на книжку – спогад "Дружба впродовж вісімнадцяти років” Люби Гонтарук , на монографію Б.Леськіва "Феномен України, публіцистичні  екскурси в історію” (2003р.)
    У газетах "Вільне життя”, "Амвон”, "Народне слово”,        "Літературна Україна”, надрукований цикл статей про талановитого Львівського художника, володара медалі імені В.Стуса "За вірність” – Бориса Дроботюка, учасника багатьох міжнародних  виставок, експозицій.
Багаторічні пошуки істини, суті життя, сформували неординарну особистість з своєрідними філософсько- світоглядними переконаннями, що засоби поетизації перенесені у ліричні вірші, які відтворюють колоритний багатомірний внутрішній світ їх творця.
    На життєвому  шляху Володимира Григоровича було безліч перепон, поразок і втрат, невдач і розчарувань, образ. Але це не  зламало поета, навпаки – загартувало, вселило дух боротьби з консервативністю, закостенілістю сьогочасного суспільства .
Характеризуючи творчий доробок Володимира Григоровича, визнаючи слабкі і сильні сторони  український поет, Заслужений діяч мистецтв України, лауреат багатьох літературних премій Петро Перебий ніс відзначає, що попри "невдале і недовершене”, "зблискує у його слові та іскра доброї душі, яка зігріває тебе, викликає віру і довіру... слово його щире, чесне і чисте”.
    Володимир Кіріндась – автор поетичних збірок : "Болюче слово висію” (1997р.), "Істина, що зорить” (2000р.), "Мелодія літа” (2006р.) . Подібних  поетичних  слів  годі  шукати  у  каламутних  потоках  супермодерних  андеграунтів  і  брендів, що час від часу накочуються на береги книжкових ринків. Слід  зауважити, що робота виконана величезна. Вражає молодечий запал, непосидючість, трудолюбивість автора.
    Дотримуючись традиційних форм у творенні  поетичних образів, В.Кіріндась – актуальний за тематикою своїх творів, що торкаються найзлободенніших проблем і сучасності, і минулого.
Щойно надруковані для публікації розвідки: "Династія Галаганів” та "Кобзар  О.Вересай – український Гомер”. Доля  українського народу, його минуле і майбутнє – не байдужі            Володимиру Григоровичу. Щирий патріот, людина освічена, він глибоко співпереживає будь-які суспільні катаклізми.
Зануритися в своє  власне "Его” – це не для нього. В.Кіріндась живе і творить для людей. На його думку найбільше активізує (збуджує) громадська свідомість – це твори художньої літератури  та історія. Зважаючи на це він більшу частину творчої діяльності присвятив поверненню громадськості забутих, чи заборонених з певних суспільно – історичних обставин мистецьких імен.
    Об’ємними і змістовними є біографічні розвідки про освітян Збаражчини Омеляна Заячківського "Волонтер творчих звитяг”, Володимира Голоднюка "Виховай собі зміну” підготовлені на конкурс "Слава України”, біографічні  довідки про почесного краєзнавця  України Анатолія Малевича у річнику "Тернопілля – 97”.
Слід відзначити, що Володимир Кіріндась – публіцист  є доволі цікавий, об’єктивний в оцінці, аналізує з точки зору історизму та індивідуальності стилю кожного автора. Його вислови влучні, лаконічні, іноді сповнені емоційності, проте без надмірної патетичності.
    Кожна його робота є приємною несподіванкою для шанувальників літературного слова.

ЇХ БАТЬКІВЩИНА – СРІБНЯНСЬКА ЗЕМЛЯ


Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини.
Славетна Срібнянщина, хліборобський край…Красиві неосяжні простори, зелені, як оксамит поля, квітучі сади, калина і верба, зоряні світанки, Чумацький шлях – це все наш рідний край , мала Батьківщина, яку ніхто не забуває , хто тут народився і виріс
Але найбільше багатство Срібнянщини – працьовиті й талановиті люди, які своєю невтомною працею прославили на всю країну i весь світ не тільки свої імена, а й свій рідний край, кохану Срібнянщину. Вони жили, творили i продовжують це робити на благо i в iм'я процвітання рідної землі.
Ми повинні пам’ятати про тих, хто народився або довгий час жив і працював на території Срібнянського району, хто розкрив свій талант у нашому краї, хто служив його процвітанню та українській державі загалом, – святий обов’язок нашого покоління.


Леонід Іванович Кузьменко

Сокиринці здавна славляться своїми талановитими людьми, які внесли певний вклад у розвиток культури села, мистецтва та науки.

Сьогодні мова піде про для багатьох ще невідомого худож­ника-самородка Леоніда Івано­вича Кузьменка.

Улюблені жанри Леоніда - пейзаж, натюрморт, портрет. Його картини відтворюють життя в природних фарбах, художник не вигадує містичних образів, дот­римується форм реалістичного мистецтва, у кожній його картині відчувається тепло, що іде від душі художника, його любов до природи, до всього оточуючого світу. У години особливого нат­хнення в уяві Леоніда вимальо­вуються мальовничі краєвиди Сокиринець. Їх відтворює худож­ник з особливою любов'ю. Про Сокиринці, де пройшло дитинство Кузьменка, де жила його сім'я, він ніколи не забуває.

Його картини вже кілька разів були представлені на міських та республіканських виставках. Це серйозна заявка на те, що неза­баром Леонід Іванович стане членом спілки художників України.



Ганна Петрівна Затиркевич-Карпинська

Коли називають зірок першого ряду українського театру корифеїв, завжди промовляють це ім’я. Ганна Затиркевич-Карпинська (1855—1921) належить до тих, хто, визначившись зі справою свого життя ще в юності, залишається вірним і відданим своєму вибору до кінця.

Видатна актриса належить до славної плеяди корифеїв української сцени, що разом з М. Кропивницьким, М. Заньковецькою, братами Тобілевичами брала участь в розбудові національного театрального мистецтва.

 

Ганна Петрівна Затиркевич-Карпинська народилася 8(20) лютого 1855 року в тихому містечку Срібне Прилуцького повіту на Полтавщині, тепер це Чернігівська область.



Годинник

Профіль

Привіт: Гість



Гість, ми раді Вас бачити. Будь-ласка зареєструйтесь або ввійдіть під своїм ім’ям!

Опитування

Як Вам сайт нашої бібліотеки?
Всього відповідей: 13

Погода у Срібному

Хмаринка фото

Наша кнопка

Срібнянська Центральна бібліотечна система